З 01.07.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 року, яким було запроваджено Інститут кримінальних проступків.

У зв’язку із цим було проаналізовано основні зміни до Кримінального кодексу України та до Кримінального процесуального кодексу України.

1.  В Загальній частині Кримінального кодексу України термін «злочин» замінюється на «кримінальне правопорушення», зокрема, і інші похідні визначення були змінені, наприклад, «злочинні» – на «кримінально-протиправні», «злочинність» – на «кримінальна протиправність» тощо.

 

2.  Як наслідок з Кримінального кодексу України зникає і визначення «злочин» зі статті 11, яке тепер замінено на «кримінальне правопорушення», яким є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення.

 

3.  Відтепер кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

В свою чергу, злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Як бачимо, із законодавства про кримінальну відповідальність зникають злочини невеликої тяжкості та злочини середньої тяжкості.

 

4.  Посилена кримінальна відповідальність за деякі кримінальні правопорушення. Наприклад, за необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 128 Кримінального кодексу України) та за проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (частина 1 статті 134 Кримінального кодексу України) особі, що вчинила кримінальне правопорушення, може бути призначено покарання у виді позбавлення волі до 2 років.

 

5.  Розслідування кримінальних проступків буде проводитись у формі дізнання, а тому в правоохоронних органах з’являтимуться підрозділи дізнання та посади дізнавача.

 

6.  До внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальний проступок може бути: 

  • відібрано пояснення; 
  • проведено медичне освідування; 
  • отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису;
  • вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.

 

7.  До процесуальних джерел доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки, крім показань, речових доказів, документів, висновків експертів, законодавець також відносить пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

В свою чергу, розширення процесуальних джерел доказів стало підставою для розширення слідчих (розшукових) дій, які можуть бути проведенні у кримінальному провадженні про кримінальні проступки.

 

8.  Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні кримінального проступку до 72 годин за умови, що ця особа відмовляється виконувати законну вимогу уповноваженої службової особи щодо припинення кримінального проступку або чинить опір; намагається залишити місце вчинення кримінального проступку; під час безпосереднього переслідування після вчинення кримінального проступку не виконує законних вимог уповноваженої службової особи.

До 24 годин уповноважена особа може затримати особу, яка перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння та може завдати шкоди собі або оточуючим.

 

9.  Встановлені скорочені строки досудового розслідування кримінальних проступків. Так, з дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом 72 годин у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або затримання особи; протягом 20 діб – якщо підозрюваний не визнає вину або необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім; або протягом 1  місяця – якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи.

У разі необхідності проведення додаткових слідчих і розшукових дій строк дізнання може бути продовжений прокурором до тридцяти днів. Про продовження строку дізнання прокурор виносить постанову.

 

10. Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.

«Людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити,
та шістдесят років, щоб навчитися тримати язика за зубами»
Ліон Фейхвангер

Свідки є найбільш розповсюдженою групою учасників кримінального провадження, а їх допит – найпоширенішим способом отримання доказів у кримінальному процесі. Крім того, за допомогою показань свідків отримуються докази (відомості) також у рамках цивільного, господарського, адміністративного тощо процесах під час доказування певних обставин.

Давайте розглянемо питання хто такі свідки, підстави та особливості їх притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК України, тобто за відмову від давання показань.

 

1.З’ясуємо, хто такий свідок.

Зміст поняття свідка розкривається в процесуальному законодавстві України.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 ГПК України свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КАС України як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з’ясувати у справі.

Отже, узагальнюючи визначення процесуальним законом поняття свідка, можна встановити, що свідок – це будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомо або можуть бути відомі обставини, що стосуються справи або належить з’ясувати у справі.

 

2.З’ясуємо, що таке злочин та підстави для кримінальної відповідальності.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України злочин – це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Тобто, для кваліфікації діяння як злочин, необхідно щоб таке діяння було суспільно небезпечне – (заподіяло або могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі) і обов’язково містило склад злочину – (суб’єкт, суб’єктивну сторону, об’єкт, об’єктивну сторону). За відсутністю суспільної небезпеки або хоча б одного з елементів складу злочину діяння не може мати юридично-правову кваліфікацію за кримінальним законом, тобто визначатися як злочинне та кримінально каране.

 

3.З’ясуємо конструкцію ст. 385 КК України.

 

Кримінальна караність свідка за відмову від давання показань встановлена в ст. 385 КК України, конструкція якої виглядає так: 

«Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків.

– Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків у суді, Вищій раді правосуддя, Конституційному Суді України або під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою комісією чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України – караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

– Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

 

4.Розглянемо елементи складу злочину ч. 1 ст. 385 КК України в частині відмови свідка від давання показань.

 

1) Об’єкт – інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у юридичному провадженні.

2) Об’єктивна сторона – відмова свідка від давання показань у суді, Вищій раді правосуддя, Конституційному Суді України або під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою комісією чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України.

Відмова може бути у відкритому прояві, яка виражена в усній, письмовій тощо формах або у замовчуванні окремих фактів та обставин, як спосіб відмови від виконання своїх обов’язків. Може бути як повна, так і часткова відмова.

3) Суб’єкт – спеціальний, тобто особа, яка перебуває в статусі свідка. 

Особа на момент вчинення кримінального правопорушення досягла 16 років і є осудною.

4) Суб’єктивна сторона – прямий умисел (усвідомлював, передбачав, бажав). 

Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

 

Цей злочин належить до так званих діянь з формальним складом (відсутність матеріально визначених наслідків).

Інтелектуальна ознака умислу в цьому злочині характеризується усвідомленням винною особою суспільної небезпечності своїх дій на момент їх вчинення. 

Вольовий момент умислу в цьому злочині характеризується бажанням вчинити діяння, передбачене в диспозиції цієї статті.

 

5.Коли відмова свідка від давання показань є правомірна?

 

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

За змістом ч. 2 ст. 385 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа (свідок) за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо себе, а також членів своєї сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Близькі родичі та члени сім’ї – це чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України). 

Крім того, ст. 18 КПК України визначено, що жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею або її близькими родичами чи членами сім’ї кримінального правопорушення.

Вищенаведені положення дублюються в Законах України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України», а також у процесуальних кодексах України (ЦПК, ГПК, КАС) тощо.

 

Отже, з аналізу вищевказаних норм убачається, що свідок має право відмовитися від давання показань за наявності законної підстави для такої відмови. У той же час, відмова свідка від давання показань, без належних на те підстав, може бути підставою притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК України.

При цьому необхідно пам’ятати, якщо свідок добровільно заявляє про свій намір давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів і ця заява оформлюється в належному процесуальному порядку, то давання в подальшому завідомо неправдивих показань або відмова від їх давання може зумовити настання відповідальності за ст. 384 або ч. 1 ст. 385 КК України. 

 

6.Особливості притягнення свідка до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК України. 

 

Свідок, перед будь-яким допитом, попереджається уповноваженою особою про кримінальну відповідальність, зокрема, за відмову від давання показань без поважних на це причин. Такі приписи закладені в КПК України, ЦПК України, ГПК України, КАС України, Законах України «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України», «Про Вищу раду правосуддя».

Проаналізувавши судові рішення за ч. 1 ст. 385 КК України, які наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, можна дійти висновку, що особи притягувалися до кримінальної відповідальності за відмову від давання показань за сукупності таких умов: 

а) перебування в статусі свідка; 

б) повідомлення перед допитом про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань.

 

Так, вироком Арцизького суду Одеської області від 28.02.2020 (справа
№ 492/2237/19) особу було притягнуто до кримінальної відповідальності за
ч. 1 ст. 385 КК України, оскільки вона, перебуваючи в статусі свідка та будучи повідомленою про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК України, відмовилася від давання показань в суді.

 

Тобто, згідно з аналізом судових рішень, всі хто притягався за ч. 1
ст. 385 КК України перед допитом попереджалися (повідомлялися) уповноваженою особою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань.

 

Таблиця 1. Статистичні дані, що містяться на сайті Офісу Генеральної прокуратури по кримінальним провадженням за ч. 1 ст. 385 КК України.

 

РІКВНЕСЕНО В ЄРДРВРУЧЕНО ПІДОЗРУНАПРАВЛЕНО В СУДЗАКРИТО ПРОВАДЖЕННЯРІШЕННЯ НЕ ПРИЙНЯТО
201722331819
201837422035
201930331227
2020

І кв.

1821317

 

Разом з тим, необхідно звернути увагу, що в КУпАП, Законі України «Про Конституційний Суд України» відсутній обов’язок уповноваженої особи повідомляти свідка про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань. А в Законі України «Про виконавче провадження» такого суб’єкта як свідок взагалі немає.

Як же бути, якщо свідок перед допитом не попереджався про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та відмовився давати показання? Чи є, в такому випадку, в діянні свідка ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України?

 

Для отримання відповіді на це питання необхідно розглянути внутрішню структуру кримінально-правової норми ч. 1 ст. 385 КК України.

Так, внутрішня структура кримінально-правової норми, як і будь-яка норма іншої галузі права, складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза – це частина кримінально-правової норми, яка вказує на умови застосування норми. Текстуально гіпотеза в більшості випадків починається зі слова «якщо». У разі відсутності цього слова воно може бути умовно вставленим у текст, що не призведе до зміни його змісту. У кримінальному законодавстві гіпотези у своїй більшості включені в диспозиції правових норм, будучи одночасно їх складовими. Загальною гіпотезою для кожної правової норми Особливої частини КК України виступає норма ст. 2 КК України, яка встановлює загальні підстави кримінальної відповідальності.

Диспозиція – це дефініція, яка описує відповідні правові явища, що є спільними для всіх або більшості складів злочинів, визначає ті чи інші кримінально-правові інститути, порядок їх застосування. В нормах Особливої частини КК України диспозиція називає заборонене правило поведінки і залежно від форми та виду поділяється на просту, описову, відсильну та бланкетну.

Санкція – частина кримінально-правової норми, яка визначає вид та розмір покарання, які можуть бути застосовані до винного. 

 

Отже, проаналізувавши внутрішню структуру кримінально-правової норми ч. 1 ст. 385 КК України можна дійти висновку, що вона не ставить в залежність попередження чи не попередження свідка про кримінальну відповідальність за цією статтею як умову притягнення свідка до кримінальної відповідальності, у разі відмови від давання ним показань без поважних на те причин. Тобто, таке попередження не є обов’язковим, оскільки головна умова – це перебування особи в статусі свідка і відмова від давання показань.

 

Не попередження свідка про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від давання показань, фактично може бути лише підставою визнання таких показань недопустимими доказами, внаслідок порушення процесуального порядку їх отримання. Але відсутність такого попередження не може бути підставою відсутності ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України.

Разом з тим, оскільки судова практика про притягнення свідків до кримінальної відповідальності за відмову від давання показань є незначною, питання про необхідність попередження свідка за відмову від давання показань як обов’язкова умова притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК України, залишається відкритим. 

 

Висновки:

Отже, особі, яка перебуває в статусі свідка і дає показання, необхідно виважено користуватися своїми правами, визначеними законодавством України, зокрема, і щодо відмови від давання показань. А також пам’ятати, що найважливішою гарантією прав свідка є право на правову допомогу, передбачене Конституцією України, Кримінальним процесуальним законом України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Присутність досвідченого адвоката є запорукою дотримання прав свідка та проведення допиту в межах правового поля.

АМКУ підвищує увагу до ринку фармацевтичних та антисептичних засобів, і попереджає виробників про відповідальність за поширення недостовірної інформації.

У зв’язку з пандемією #COVID-2019 та ажіотажем на ринку дезінфекційних та антисептичних засобів, Антимонопольний комітет України на своєму офіційному порталі оприлюднив важливе інформаційне повідомлення для виробників таких засобів. 

В ньому АМКУ застерігає виробників, що поширення ними на упаковках, етикетках продукції, в рекламі, інформаційних повідомленнях, тощо:

  • неправдивої, неповної або неточної інформації про антисептичні чи дезінфекційні властивості спреїв, розчинів, гелів, серветок та інших засобів 
  • неправдивої інформації про здатність продукції знищувати віруси, у тому числі й COVID-19 чи інші види коронавірусів, з метою приваблення споживачів

є недобросовісною конкуренцією в розумінні ст.15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»  та може призвести до притягнення такого виробника до відповідальності, передбаченої ст.21 Закону, в тому числі й до накладення штрафу у розмірі до 5% доходу компанії за попередній рік.

 

Так, поширенням інформації, яка вводить в оману споживачів, на думку АМКУ, може вважатися:

  • стимулювання споживачів до придбання продукції шляхом викладення інформації із використанням похідних від Коронавірус / COVID слів та/або візуального зображення вірусу без достатніх підстав;
  • поширення необґрунтованої інформації щодо здатності товару впливати на віруси, у тому числі COVID-19, чи підвищення імунітету;
  • зазначення інформації щодо властивостей засобу, що не відповідає інформації, зазначеній у технологічній документації;
  • відсутність або недостатня кількість діючої речовини у складі засобу;
  • поширення оманливої інформації про час ефективної дії, мінімально необхідної кількості засобу тощо;
  • поширення інформації, що засіб знешкоджує конкретний відсоток бактерій (95%, 99%,  99,9% тощо) за відсутності відповідних випробувань;
  • відсутність дозвільних документів, наданих уповноваженими органами.

 

Звертаємо Вашу увагу, що це НЕ виключний перелік порушень, за які АМКУ може притягнути до відповідальності. А тому кожна ситуація та кожен окремий продукт потребує індивідуального підходу та детального юридичного аналізу, адже навіть банальна помилка маркетолога при розробленні логотипу, етикетки чи рекламного слогану може бути ризиком для виробника та нести суттєві фінансові втрати. 

 

До слова, Антимонопольний комітет України вже розпочав справу проти одного з українських виробників за те, що у рекламному ролику лікарського засобу даного виробника міститься інформація: “Діє на всі складні віруси, включаючи коронавіруси”, без належного обґрунтування. 

Державна допомога по частковому безробіттю у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)

Однією із соціальних гарантій на період карантину є надання допомоги по частковому безробіттю. Відповідні зміни внесені до Закону України від 05.07.2012 р. № 5067-VI «Про занятість населення» Законом України від 29.03.2020 р. № 3275 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» (далі – Закон).

  • Поняття та зміст допомоги по частковому безробіттю.

 

В умовах протидії коронавірусній хворобі COVID-19 держава надаватиме допомогу працівникам малих та середніх підприємств, у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення тривалості робочого часу, у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва, через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). 

 

  • Розмір допомоги по частковому безробіттю. 

 

 Допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин окладу працівника.  Розмір державної допомоги не може бути більше встановленого державою розміру середньої заробітної плати – 4173,00 грн.

 

  • Строк виплати допомоги по частковому безробіттю.

 

Виплата працівникам такої допомоги здійснюється роботодавцем з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу у межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше строку дії загальнодержавного карантинного режиму, наразі – до 24 квітня включно, якщо такий строк не буде подовжено Урядом.

 

  • Особливості та обмеження виплати допомоги по частковому безробіттю. 

 

Допомога по частковому безробіттю надається роботодавцям із числа суб’єктів малого та середнього підприємництва та лише у випадку відсутності заборгованості у цих підприємств із заробітної плати та сплати ЄСВ протягом останніх п’яти років. Право на допомогу по частковому безробіттю матимуть усі застраховані особи, з якими роботодавцем оформлено трудові відносини. 

 

  • Порядок звернення за отриманням виплат.

 

Протягом 30 календарних днів, з дня зупинення (скорочення) виробництва, для отриманням коштів для виплати працівникам допомоги, роботодавець може звернутись до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Центру зайнятості), за місцем реєстрації його як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та подати такі документи:

  1. заяву у довільній формі;
  2. копію наказу із зазначенням дати початку зупинення (скорочення) виробництва та переліком заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби; 
  3. відомості про працівників, у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю;
  4. довідку про відсутність заборгованості з виплати заробітної плати та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що виникла протягом п’яти років, що передують року зупинення (скорочення) виробництва.

Рішення про надання допомоги по частковому безробіттю приймається центрами зайнятості протягом 3 робочих днів з дня подання роботодавцем документів за місцем реєстрації як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Основні зміни податкового законодавства спрямовані на підтримку платників податку на період карантину

Згідно Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» №540-ІХ (№3275) від 30.03.2020 року:

  • Підвищено ліміти доходу для платників податку «спрощеної системи» І-ІІІ груп:
  1. І група – 1 млн. грн. (було 300 тис. грн.);
  2. ІІ група – 5 млн. грн. (було 1,5 млн. грн.);
  3. ІІІ група – 7 млн. грн. (було 5 млн. грн.)
  • Змінено період проведення камеральних перевірок на час карантину до 60 днів.   

!!! Камеральна перевірка податкової декларації за звітні (податкові) періоди березень–травень 2020 року або уточнюючих розрахунків, що були подані платниками податків протягом березня-травня 2020 року, може бути проведена протягом 60 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, – за днем їх фактичного подання.

  • Звільнено платників податків від податку на нерухомість та плати за землю на березень 2020 року.

!!! Законом №533-ІХ від 17.03.2020 було визначено пільговий період  з 01.03.2020 по 30.04.2020, тобто наведені зміни погіршили становище платника податку. 

Якщо Ви встигли подати уточнюючі декларації у відповідності до Закону №533-ІХ від 17.03.2020, то до 30.04.2020 слід подати «нові» уточнюючі декларації з плати за землю, а також з податку на нерухомість за 2020 рік. 

  • Звільнено від оподаткування ПДВ операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання  на митній території України ліків та медичних засобів, необхідних для боротьби з коронавірусом.
  • Встановлено нульову ставку акцизного збору на спирт для виробництва дезінфекційних засобів.
  • Визначено вичерпний перелік порушень щодо акцизу за які застосовуються штрафи.

!!! Перелік порушень:

– обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту  етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

– цільового використання пального, спирту етилового платниками податків;

– обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками;

– здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального;

– здійснення суб’єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб’єктів платниками акцизного податку».

  • Доповнено перелік перевірок на які не поширюється МОРАТОРІЙ на проведення документальних та фактичних перевірок  на період з 18.03.2020  по  31.05.2020.

!!! Виключення:

– фактичні перевірки в частині порушення вимог законодавства щодо обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

– фактичні перевірки в частині порушення вимог законодавства щодо цільового використання пального та спирту етилового платниками податків;

– фактичні перевірки в частині порушення вимог законодавства щодо обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками.